150-річчя видатного земляка: у Великій Багачці стартували заходи зі вшанування пам’яті кобзаря Федора Кушнерика
Слідкуйте за «Новини Полтавщини» в Google
150-річчя видатного земляка: у Великій Багачці стартували заходи зі вшанування пам’яті кобзаря Федора Кушнерика
150-річчя від дня народження видатного діяча української національної культури, кобзаря Федора Кушнерика згідно з Постановою Верховної Ради «Про пам’ятні дати і ювілеї» та з ініціативи Українського інституту національної пам’яті й Департаменту культури і туризму Полтавської облвійськадміністрації, голови комісії з питань освіти, науки та культури обласної ради Олега Діденка цього року відзначається на державному рівні.
Джерело: Представництво Українського інституту національної пам’яті в Полтаві
19 вересня представники влади й громадськості Великобагачанської громади Миргородського району Полтавської області вшанували пам’ять Федора Кушнерика біля меморіальних місць. До пам’ятників лягли квіти.
У читальній залі відділу обслуговування дітей Центральної публічної бібліотеки Великобачанської громади для широкого кола відвідувачів була оформлена мистецька композиція «Федір Кушнерик – співець народної долі».
«Федір Кушнерик став гордістю Великої Багачки, її живим символом, чиї пісні, текли крізь роки, об’єднуючи людей. Його голос був не лише мелодією, а й символом народної волі, що кликав до свободи й гідності», – говорять бібліотекарі.
«Майбутній кобзар народився 1875 року в Багачці, 19 вересня йому б виповнилося 150 років. У селищі музична школа названа на честь Федора Даниловича Кушнерика, встановлені пам’ятник і меморіальна дошка. 23 липня 1941 року музикант помер. Односельці поховали його на підвищеній місцевості, насипавши високу могилу. Мистецькою традицією Великобагачанського краю стало щорічне обласне кобзарське свято, яке проводили аж до початку повномасштабного вторгнення росіян. Ми віримо, що прийдуть на нашу землю мирні часи й звуки бандур і кобз з усієї України та із закордоння знову зазвучать на нашій землі на згадку про визначного сина великобагачанського краю Федора Даниловича Кушнерика. Кобза та бандура як артефакти української ідентичності й нині є потужною зброєю в утвердженні українського духу не лише в культурній площині. Так, неодноразовий учасник обласного кобзарського свята, відомий на Полтавщині бандурист, а тепер військовослужбовець Віталій Мороз переконаний, що бандура й бандуристи є символами нашої культури та незламності. Присутність бандури безпосередньо на фронті є яскравим свідченням того, що український дух неможливо зламати. Наші воїни захищають нас не лише зброєю, а й культурою, правдою та вірою в перемогу», – наголосили голова комісії з питань освіти, науки та культури Полтавської обласної ради Олег Діденко й директорка Великобагачанського краєзнавчого музею Катерина Щербина.
Як повідомили Олег Діденко та представник Українського інституту національної пам’яті в Полтавській області Олег Пустовгар, просвітницькі зібрання на Великобагачанщині з нагоди 150-річчя від дня народження Федора Кушнерика триватимуть наступного тижня.
На офіційній Фейсбук-сторінці громади оприлюднено просвітницьку розповідь місцевого краєзнавчого музею:
«У 7 років малий Кушнерик втратив зір. У 12-ть Федір став захоплюватись музикою. Спочатку була спроба самостійно виготовити скрипку, потім її придбав йому батько. Потяг до музики прищеплював і розвивав Кушнерику церковний староста, керівник церковного хору Андрій Архипович Христенко. У 17 років Федір уже став сам складати музику для цілих партій. 12-річного молодого здібного музиканта призначили керівником церковного хору в Кротівщину. 1898 року Федір Кушнерик одружився на місцевій дівчині Одарці. Молода сім’я переїхала до села Холодне Хорольського повіту, де Кушнерик знову почав працювати керівником церковного хору. У Холодному його застали революційні події 1905 року. За зв’язок із революційно налаштованими селянами Федора Кушнерика російські жандарми викликали на допит. Того самого року родина переїхала до Багачки, де Кушнерик став керівником хору в Троїцькій церкві. Згодом він грав на ярмарках, здебільшого народні пісні, думи, а також свої твори. Особливий вплив на творчість Федора Кушнерика мав кобзар Михайло Степанович Кравченко, котрий познайомив його з кобзою. У подальшій творчій діяльності музиканта кобза стала основним інструментом. Уже в зрілому віці, у 37 років, Федір Кушнерик навчився читати по Брайлю. 1914-го організував великий хор, із яким їздив по всій Полтавщині. А ще подорожував по містах і селах краю, виступаючи зі своїми піснями та думами. За відверті сатиричні виступи Федора Даниловича неодноразово забирали до поліції, а після одного з виступів жандарм російської імперії навіть розбив йому кобзу, подаровану Михайлом Кравченком. Одного разу Кушнерик на базарі в Лубнах виконував сатиричні пісні, які не дуже подобались імперським жандармам. Вони розігнали слухачів, а кобзаря повели до дільниці. Поводир із переляку втік, тож вести довелось самому уряднику. По дорозі Федір придумав слова й заспівав: «О боже, боже, який тепер світ настав, що лубенський урядник у сліпого поводирем став». 1939 року Федір Кушнерик став учасником першої республіканської наради лірників та кобзарів у Києві. На нараді талановитому співцю й кобзареві вручили посвідчення члена Спілки письменників України. 1940 року Інститут фольклору Академії Наук України видав книжку «Кобзар Федір Кушнерик» присвячену творчості нашого земляка. Останні роки свого життя Федір Данилович грав на бандурі, яка нині зберігається в музеї Театрального мистецтва Києво-Печерської Лаври».
У представництві Українського інституту національної пам’яті УІНП у Полтаві розповіли:
«У період визвольних змагань за незалежність, зокрема в часи Української Народної Республіки (УНР), Федір Кушнерик співав думи «Про трьох богатирів азовських», «Про Кішку Самійла», «Про Олексія Поповича», пісні на вірші Тараса Шевченка й Степана Руданського, сам складав думи. Федір Кушнерик – співавтор поеми про Тараса Шевченка «Слава Кобзареві» на відзнаку 100-річчя виходу у світ першого видання «Кобзаря». 1921 року УНР окупувала радянська росія. Водночас інерція національного відродження доби УНР лишалася аж до 1929 року, коли спецслужби срср сфабрикували справу «Спілки визволення України» (СВУ) і численні арешти по ній української еліти. Тож Федір Кушнерик із дозволу Наркомату освіти УРСР їздив із групою кобзарів по Україні з гастролями. Обійшов і об’їздив всю Полтавщину, Сумщину, Харківщину, неодноразово був у Київській та Чернігівській областях. Його твори стали популярними в Україні. Федір Кушнерик не був репресований, уникнув гіркої долі більшості українських кобзарів того часу, яких убивали, засилали до Сибіру або піддавали політичним переслідуванням каральні органи срср. Чимало дослідників пояснюють це знайомством кобзаря з відомим і впливовим на той час поетом, академіком Павлом Тичиною (до речі, у минулому воїном Армії УНР і автором вірша, присвяченого пам’яті Героїв Крут).
[wp_show_posts id=”1014722″]
матеріал підготував/ла: Віолета Скрипнікова
